Avalon Project Page

Продовження теми, розпочатої з Румунії очима українця :)

Ітого, Білорусь. Як завжди, збирались в останній момент. За неділюдо виїзду ще не був готовий кронштейн на запаску в машині, та й на запасці все ще стояла літня мадова покришка 31 дюйм висотою. Але, хвала Батлу, кронштейн доварили, пофарбували і вперше з ним проїхались за добу до виїзду :)

В день від'їзду також все не так: поки встали, поки зібралися, поки всім все віддали... І тільки о 16 годині виїхали з Броварів по трасі європейського значення E95 в сторону Чернігова. Заодно й поматюгались ціні 9.10 за літр 92го бензину на WOG. До кордону з Білоруссю писати нема про що. Точніше, тоді здавалось, що нема :)

На кордон приїхали вже затемна. Всупереч очікуванням, перехід відібрав не дві, а лише годину. Допитливий український митник поцікавився кількістю марихуани, що ми її веземо до Білорусі. Довелось сказати, що нема нічого :) Білорусь зустріла непроглядною темнотою ночі, зашибенними дорогами і злими водіями з увімкненим дальнім світлом фар. Якщо вірити Артему, нашому білоруському другу, який приютив нас у Бобруйську, на захід люди будуть більш ввічливими. Вірити можна, таки будуть :)

У Бобруйську ми були близько першої ночі. Поки розташувались, повечеряли, вляглись - уже й друга ночі. А о восьмій уже довеслось вставати і оглядати Бобруйську фортецю. Свого часу вона була просто невшибенних розмірів, пережила Наполеона і навіть Радянський Союз, хоч при останньому й була майже повністю засипана. Заодно оглянули місцевий праобраз скелелазного стенда, стінку, схожу на київську біля станції Арсенальна. Тільки більш круту і дещо нижчу. Зараз там уже не займається ніхто, заборонено.

Доречі, майже всі фортеці Білорусі досі обнесені височенними валами та глибоченними ровами, деякі з них після реконструкції планують навіть наповнити водою.

Опісля Бобруйська були Несвіж, Мир, де ми і заночували у готелі і попоїли у досить приємному кафе навпроти самого Мирського замку. Доречі, готель у Мирі можна рекомендувати, душ з гарячою водою в номері, крім двох ліжок - непоганий диван, привітна тітонька на ресепшені.

Замок у Несвіжі майже повністю реконструйовано. Відвідувачів пускають лише на невелику його діляночку, музей на другому поверсі, але ми прийшли запізно і все вже було закрите, лише пофотографували замок зсередини та ззовні стін. Відновлення замку йде повним ходом, ще в цьому році обіцяють відкриття.

Мирський замок відновлено повністю. Всередині - здоровенний, як на невеличке містечко, музей з непомірною ціною за відвідування і екскурсійний супровід. Проте в нього звезено експонати мало не зі всієї Білорусі, все, що хоч якось пов'язано з панами Святополк-Мирськими (доречі, прізвище не має відношення до місцевості, як кажуть екскурсоводи, сам не перевіряв). Замок дійсно гарно відреставрований, місцями збережено оригінальні стіни навіть, хоч і встановлено ліфт, зашитий в короб із гіпсокартону :) Територія навколо замка прибрана і доведена до пуття.

На відміну від Мирського, замок у містечку Новогрудак майже не зберігся. Зате майже в ідеальному стані рови й вали, поряд насипано курган на пам'ять Адама Міцкевича, на який зимою ще треба постаратися забратися :) Саме місто розмістилося на схилах величезного пагорба, вершину якого колись і зайняла фортеця. На поточний момент руїни законсервовано, на них ведеться якась видимість робіт, без великого успіху.

Далі була Ліда і її замок - апофігей всієї поїздки. З боку вулиці ворота закриті, на них напис, мовляв, каса - там. В касі ми за хвилин 5-10 знайшли касира, що саме частувався з нагоди скорого свята :) Заплатили за відвідування замка і за фотографію з одного фотоапарата і пішли в сам замок, вхід до якого - з іншого боку від вулиці.

А от всередині нас зустрів бізнес по-білоруськи. Від замка мало чого лишилося, по суті - тільки стіни, і то зовсім мало, залишки. От їх і відбудували з різнокольорової цегли і закрили воротами. Всередині - будмайданчик. Вирито котловани, закладаються нові фундаменти "стародавніх" будівель, лежать бетонні перекриття... Натяку на старовину годі й шукати. Кілька муляжів мечів та шоломів, бетонні сходи, дерев'яні абиякі двері... Коротше, дивитись нема на що, фотографувати - тим паче. Хіба задла сміху :) Брати гроші за оглад будмайданчика - це нове в бізнесі :)

Гродно. Майже легендарне місто, з цитаделлю, що так і не набрала свого бойового значення, як не намагались російські інженери наприкінці Першої світової. Як і всі замки - на високому пагорбі, на березі річки. По великому рахунку, на огляд фортеці треба витратити з половину дня. Вона рознесена на дуже великій площі, але ми подивились лише на центральні споруди всередині міста, новий і старий замки.

Повечерявши в Гродно, доречі, за дуже дорого і не дуже ситно, двинули шукати ночівлі якнайближче до Бреста. Перша думка була про Ружани, де мали намір оглянути руїни тамошнього палаца. Але в Ружанах з нас захотіли страшних грошей за ночівлю в нелюдських умовах навіть без гарячої води, а самі руїни ми подивились у світлі прожектора, котрий давав зашибенний огляд :) Дивитись, насправді, не так уже й багато - залишки кругової галереї і величезний двір, зовсім пустий.

Ночівлю знайшли аж у Іванцевичах, що знаходяться поряд з трасою E85. В центрі є совковий готель на мінус 3 зірочки, з душем на коридорі, добре хоч воду гарячу ввімкнули, і точкою доступа wi-fi, до якої не було змоги під'єднатися, бо сигнал був зовсім слабенький. Доречі, на відміну від готеля в Мирі, тут у двомісному номері - тільки два ліжка, без великого і зручного диванаi, та й обслуговування в кращих традиціях совка.

Від Іванцевичів до самого Бреста - траса E30/E85. Зашибенна траса, з лімітом швидкості у 100 кілометрів на годину для легкових машин і майже ідеальним покриттям. Доречі, траса платна, проїзд коштує 3 долари чи 2 євро, інші валюти, в тому числі білоруські рублі, не беруть.

В Бресті дорожній рух чимось нагадує Київ. Багато машин, багато людей... Незвично після майже пустої Білорусі, де машина на дорозі - штука досить рідкісна. Брестська фортеця - привід витратити на неї цілий день. В принципі, у нас майже так і вийшло, і то ще є де погуляти. Нажаль, музей залізничного транспрту був закритий і оглянути його не довелось, а знаходиться він поряд з фортецею.

Від Бреста і до самого кордону з Україною знову стандартна хороша білоруська дорога, хамувата співробітниця митниці і мало не дружні українські прикордонники, що прийняли нас, наче ми просто з їх села родом :) Одна тільки фраза "Вибачте, але я маю Вас повернути, бо Ви не пройшли митницю" чого варта :)

Далі були безкінечні залізничні переїзди Луцька, повна відсутність доріг між кордоном і Рівним, Здолбунів о першій ночі і блукання по ньому у пошуках будинку нашого старого друга Чейпеша, дякувати карті в GPS, де не було жодної вулиці Здолбунова, теплий прийом і таке ж прощання, досить хороша, але, все ж, не білоруська дорога до Києва...

Ітогі подведьом (с) Лесь:

• Мене лякали білоруськими ДАІшниками. Я їх бачив 2 чи 3 рази, до мене вони не виявили ніякої цікавості, може, через те що я не порушував правил :)
• Білоруські дороги - це взірець, якими мають бути дороги. Зашибенне покриття, досить місця, мало машин, мало міліції, офігезна розмітка, всі знаки поставлені по ділу і закриті... Просто щастя. Якби не знак "кінець населеного пункту" зліва :)
• У Білорусі дешевший бензин, не дивлячись на те, що його ціна виросла на 10-15 відсотків за кілька днів до нашого візиту. Десь по 1 доллару за літр 92го. Доречі, можна купити за долари, євро чи рублі Росії і Білорусі.
• Білоруські рублі в Україні купити годі й думати - важко. В Білорусі можна купити їх за долари чи гривні, але за долари на багато вигідніше.
• На заході Білорусі дійсно більш ввічливі водії.
• В Білорусі дорога хавка. Посидіти в кафе, та так щоб наїстися - шукати треба. Порадити можна лише заклади "Амстердам" в торгових комплексах "Корона", але вони є хіба в найбільших містах, ми знайшли в Бобруйську і Бресті.
• Сервіс... З сервісом погано. Він може бути лише в комерційних закладах, а їх в Білорусі обмаль. В державних відношення до клієнта досить неприємне.
• Мова. Я випадково чув всього кілька слів білоруською. Майже все населення, навіть між собою, спілкується російською. В мене виникло відчуття, що їх рідна мова використовується лише на дорожніх покажчиках. А проїхав я добрих пів-країни.
• Спостереження: Якщо у відвідувача просять заплатити за фотографію, то варто замислитись, чи є сенс взагалі заходити. Частіше всього, там і дивитись нічого, не говорячи про фотографію.
• О дев'ятій-десятій вечора країна вимирає. Об 11-12 годі й побачити світло в квартирах. Я вже не кажу про першу ночі :) З іншого боку, лише раз бачили гопників у Ружанах, правильних таких: пили пиво, були в дим п'яні, кричали на всю вулицю матом. А загалом там тихо і спокійно.