Avalon Project Page

Почнемо з початку. Як попасти в Румунію. Насправді, все описано на сайті посольства цієї самої країни: http://kiev.mae.ro/. Але це тільки офіційна частина. Крім необхідних документів, треба ще подумати, як туди дістатися. Дорога через Одеську область трохи коротша, але, вибачте за тавтологію, дороги там нема. Тобто, вона є, але проїхати там можна лише дуже-дуже повільно бо розбита вщенть, наче її бомбили.

Замануха номер два: якщо їхати машиною за довіреністю, потрібен тимчасовий талон. Так вважає наша митниця. Але їх в Києві нема. А думка автовласників всім до нижчеспини. От така в нас країна.

Проте якщо їхати через Чернівці, то подібна проблема не стане такою вже важкою, хоча митниця таки подивиться боком та натякне не непорядок з документами.

Доречі, в самій Румунії поліцаям чхати на всі ці довіреності і іншу фігню, аби були документи на машину, на водія, і талон оплати дорожнього збору. Останній дуже рекомендую купити, коштує всього 66 лей (близько 180 грн) на машину на місяць, штраф за його відсутність на багато більший. Доречі, про збір написано великими латинськими літерами англійською мовою відразу за переходом кордону, поряд з постом їхньої поліції.

Доречі, поліціянти Румунії не користуються жезлами, а розмахують просто руками, не корчать з себе хрін знає що, звертаючись до водія і з ними також можна домовлятись.

Порушують правила жителі сонячної країни не набагато менше за наших, хоча де-не-де висять знаки про контроль швидкості радаром. Плюс в містах і містечках часто замість знака "Дати дорогу" висить "STOP".

Доречі, про знаки. Дорожні служби працюють на диво справно, майже всі знаки, навіть в маленьких селах, закриті, кінці населених пунктів вказані, на знакові крім імені населенки висить часто ще й знак обмеження швидкості в ній, що дуже зручно. Адже стандартна швидкість в містах обмежується 50 км/год.

Крім нормальних знаків, там ще й нормальні дороги. Ну, не ідеал, але перетинаючи кордон в зворотньому напрямку в рідну неньку, розумієш, чим відрізняється Європа від нас. Причому, відрізняється в кращу сторону.

Паливо. Воно там коштує дорожче, аніж в Україні, хоч у Румунії, наче, є своя нафта і своя переробка. От така Європа :)

Ну, раз проціни, то зазначу, що вони не дуже відрізняються від наших щодо харчів, значно дешевша випивка, дещо дешевші машини і немаленькі штрафи за порушення. І досить дешеве споряждення для туризму, на рівні наших оптових цін.

Люди. Як показало спостереження, в Трансильванії досить багнато європеоїдів, я б сказав - переважна більшість. Ніякі не "цигани" :) Не можна сказати, щоб жили вони там на багато краще наших, але їх далекі села швидше нагадують наші близькі :) Містечка досить охайні і прибрані. Люди не дуже люблять нові, а тим паче, великі машини, їздять переважно на рідній Dacia, причому, досить старих. Так само мало уваги приділяється новому дорогому одягу. В принципі, йдучи по вулиці якогось Брашова розумієш, що ти в чужій країні лише по незрозумілим написам і такій же мові.

Природа. Доречі, їхали ми туди лазити по горам :) Так от, Карпати - вони і в Румунії Карпати. Щоправда, П'ятра Краулюй (чи Крауляй, чорти його голову знають) являє собою скелястий масив, який дещо нагадує кримські гори, тільки на багато вищі. І їхати туди чи не ближче. Навколо Зернешті прокладено багато пішохідних маршрутів, деякі з них в зимовий період перетворюються на непогані альпіністські, на які без мотузочки йти не хочеться. Адже потім доведеться вниз... Всі маршрути дуже... ні, не так: ДУЖЕ добре промарковані, маркер частий, постійно оновлюється. Зійти з стежки важко, хіба навмисне. Час від часу зустрічаються рефуджії - невеличкі хатинки для перепочинку чи ночівлі в непогоду. Злих лісників ми не бачили, та й взагалі народу не багато.

Знайдеться тут і достатньо складних маршрутів на сам хребет з обох його сторін, точніше, мені вони такими здались по їх описам і по зовнішньому вигляду. Доречі, не раджу сприймати їх "трекінгові" чи "хайкінгові" маршрути за такі взимку. Місцями вони можуть з трекінгу перетворитися на альпіністську 2А, як не важче, а ви туди в трекінгових ботах і без кішок :)

В каньйонах зустрічаються невеличкі сосулі напольодолазити, проте таких величезних, як в Кам'янці я не зустрічав. Доречі самі каньйони вражають своєю величністю і красою, попри те, що прямо по їх дну іноді прокладено дороги, понабудовано базарів з сувенірами і т.п.

Пам'ятки старовини в Румунії люблять і охороняють. Ремонтують, доглядають, реставрують, особливо ті з них, що знаходяться під опікою ЮНЕСКО. В кожній з них нам дозволили фотографувати без додаткової оплати, а в замку Бран навіть нагадали, що фотографія входить в ціну квитка.

От, майже, і все. От тут можна бачити невеличкий фотозвіт з цієї поїздки. Правда, її спортивна частина майже не відображена в ньому - батарейки в фотоапараті таки померли, але, сподіваюсь, буде на що дивитися.

---- -----