Avalon Project Page

Продовження теми, розпочатої з Румунії очима українця :)

Ітого, Білорусь. Як завжди, збирались в останній момент. За неділюдо виїзду ще не був готовий кронштейн на запаску в машині, та й на запасці все ще стояла літня мадова покришка 31 дюйм висотою. Але, хвала Батлу, кронштейн доварили, пофарбували і вперше з ним проїхались за добу до виїзду :)

В день від'їзду також все не так: поки встали, поки зібралися, поки всім все віддали... І тільки о 16 годині виїхали з Броварів по трасі європейського значення E95 в сторону Чернігова. Заодно й поматюгались ціні 9.10 за літр 92го бензину на WOG. До кордону з Білоруссю писати нема про що. Точніше, тоді здавалось, що нема :)

На кордон приїхали вже затемна. Всупереч очікуванням, перехід відібрав не дві, а лише годину. Допитливий український митник поцікавився кількістю марихуани, що ми її веземо до Білорусі. Довелось сказати, що нема нічого :) Білорусь зустріла непроглядною темнотою ночі, зашибенними дорогами і злими водіями з увімкненим дальнім світлом фар. Якщо вірити Артему, нашому білоруському другу, який приютив нас у Бобруйську, на захід люди будуть більш ввічливими. Вірити можна, таки будуть :)

У Бобруйську ми були близько першої ночі. Поки розташувались, повечеряли, вляглись - уже й друга ночі. А о восьмій уже довеслось вставати і оглядати Бобруйську фортецю. Свого часу вона була просто невшибенних розмірів, пережила Наполеона і навіть Радянський Союз, хоч при останньому й була майже повністю засипана. Заодно оглянули місцевий праобраз скелелазного стенда, стінку, схожу на київську біля станції Арсенальна. Тільки більш круту і дещо нижчу. Зараз там уже не займається ніхто, заборонено.

Доречі, майже всі фортеці Білорусі досі обнесені височенними валами та глибоченними ровами, деякі з них після реконструкції планують навіть наповнити водою.

Опісля Бобруйська були Несвіж, Мир, де ми і заночували у готелі і попоїли у досить приємному кафе навпроти самого Мирського замку. Доречі, готель у Мирі можна рекомендувати, душ з гарячою водою в номері, крім двох ліжок - непоганий диван, привітна тітонька на ресепшені.

Замок у Несвіжі майже повністю реконструйовано. Відвідувачів пускають лише на невелику його діляночку, музей на другому поверсі, але ми прийшли запізно і все вже було закрите, лише пофотографували замок зсередини та ззовні стін. Відновлення замку йде повним ходом, ще в цьому році обіцяють відкриття.

Мирський замок відновлено повністю. Всередині - здоровенний, як на невеличке містечко, музей з непомірною ціною за відвідування і екскурсійний супровід. Проте в нього звезено експонати мало не зі всієї Білорусі, все, що хоч якось пов'язано з панами Святополк-Мирськими (доречі, прізвище не має відношення до місцевості, як кажуть екскурсоводи, сам не перевіряв). Замок дійсно гарно відреставрований, місцями збережено оригінальні стіни навіть, хоч і встановлено ліфт, зашитий в короб із гіпсокартону :) Територія навколо замка прибрана і доведена до пуття.

На відміну від Мирського, замок у містечку Новогрудак майже не зберігся. Зате майже в ідеальному стані рови й вали, поряд насипано курган на пам'ять Адама Міцкевича, на який зимою ще треба постаратися забратися :) Саме місто розмістилося на схилах величезного пагорба, вершину якого колись і зайняла фортеця. На поточний момент руїни законсервовано, на них ведеться якась видимість робіт, без великого успіху.

Далі була Ліда і її замок - апофігей всієї поїздки. З боку вулиці ворота закриті, на них напис, мовляв, каса - там. В касі ми за хвилин 5-10 знайшли касира, що саме частувався з нагоди скорого свята :) Заплатили за відвідування замка і за фотографію з одного фотоапарата і пішли в сам замок, вхід до якого - з іншого боку від вулиці.

А от всередині нас зустрів бізнес по-білоруськи. Від замка мало чого лишилося, по суті - тільки стіни, і то зовсім мало, залишки. От їх і відбудували з різнокольорової цегли і закрили воротами. Всередині - будмайданчик. Вирито котловани, закладаються нові фундаменти "стародавніх" будівель, лежать бетонні перекриття... Натяку на старовину годі й шукати. Кілька муляжів мечів та шоломів, бетонні сходи, дерев'яні абиякі двері... Коротше, дивитись нема на що, фотографувати - тим паче. Хіба задла сміху :) Брати гроші за оглад будмайданчика - це нове в бізнесі :)

Гродно. Майже легендарне місто, з цитаделлю, що так і не набрала свого бойового значення, як не намагались російські інженери наприкінці Першої світової. Як і всі замки - на високому пагорбі, на березі річки. По великому рахунку, на огляд фортеці треба витратити з половину дня. Вона рознесена на дуже великій площі, але ми подивились лише на центральні споруди всередині міста, новий і старий замки.

Повечерявши в Гродно, доречі, за дуже дорого і не дуже ситно, двинули шукати ночівлі якнайближче до Бреста. Перша думка була про Ружани, де мали намір оглянути руїни тамошнього палаца. Але в Ружанах з нас захотіли страшних грошей за ночівлю в нелюдських умовах навіть без гарячої води, а самі руїни ми подивились у світлі прожектора, котрий давав зашибенний огляд :) Дивитись, насправді, не так уже й багато - залишки кругової галереї і величезний двір, зовсім пустий.

Ночівлю знайшли аж у Іванцевичах, що знаходяться поряд з трасою E85. В центрі є совковий готель на мінус 3 зірочки, з душем на коридорі, добре хоч воду гарячу ввімкнули, і точкою доступа wi-fi, до якої не було змоги під'єднатися, бо сигнал був зовсім слабенький. Доречі, на відміну від готеля в Мирі, тут у двомісному номері - тільки два ліжка, без великого і зручного диванаi, та й обслуговування в кращих традиціях совка.

Від Іванцевичів до самого Бреста - траса E30/E85. Зашибенна траса, з лімітом швидкості у 100 кілометрів на годину для легкових машин і майже ідеальним покриттям. Доречі, траса платна, проїзд коштує 3 долари чи 2 євро, інші валюти, в тому числі білоруські рублі, не беруть.

В Бресті дорожній рух чимось нагадує Київ. Багато машин, багато людей... Незвично після майже пустої Білорусі, де машина на дорозі - штука досить рідкісна. Брестська фортеця - привід витратити на неї цілий день. В принципі, у нас майже так і вийшло, і то ще є де погуляти. Нажаль, музей залізничного транспрту був закритий і оглянути його не довелось, а знаходиться він поряд з фортецею.

Від Бреста і до самого кордону з Україною знову стандартна хороша білоруська дорога, хамувата співробітниця митниці і мало не дружні українські прикордонники, що прийняли нас, наче ми просто з їх села родом :) Одна тільки фраза "Вибачте, але я маю Вас повернути, бо Ви не пройшли митницю" чого варта :)

Далі були безкінечні залізничні переїзди Луцька, повна відсутність доріг між кордоном і Рівним, Здолбунів о першій ночі і блукання по ньому у пошуках будинку нашого старого друга Чейпеша, дякувати карті в GPS, де не було жодної вулиці Здолбунова, теплий прийом і таке ж прощання, досить хороша, але, все ж, не білоруська дорога до Києва...

Ітогі подведьом (с) Лесь:

• Мене лякали білоруськими ДАІшниками. Я їх бачив 2 чи 3 рази, до мене вони не виявили ніякої цікавості, може, через те що я не порушував правил :)
• Білоруські дороги - це взірець, якими мають бути дороги. Зашибенне покриття, досить місця, мало машин, мало міліції, офігезна розмітка, всі знаки поставлені по ділу і закриті... Просто щастя. Якби не знак "кінець населеного пункту" зліва :)
• У Білорусі дешевший бензин, не дивлячись на те, що його ціна виросла на 10-15 відсотків за кілька днів до нашого візиту. Десь по 1 доллару за літр 92го. Доречі, можна купити за долари, євро чи рублі Росії і Білорусі.
• Білоруські рублі в Україні купити годі й думати - важко. В Білорусі можна купити їх за долари чи гривні, але за долари на багато вигідніше.
• На заході Білорусі дійсно більш ввічливі водії.
• В Білорусі дорога хавка. Посидіти в кафе, та так щоб наїстися - шукати треба. Порадити можна лише заклади "Амстердам" в торгових комплексах "Корона", але вони є хіба в найбільших містах, ми знайшли в Бобруйську і Бресті.
• Сервіс... З сервісом погано. Він може бути лише в комерційних закладах, а їх в Білорусі обмаль. В державних відношення до клієнта досить неприємне.
• Мова. Я випадково чув всього кілька слів білоруською. Майже все населення, навіть між собою, спілкується російською. В мене виникло відчуття, що їх рідна мова використовується лише на дорожніх покажчиках. А проїхав я добрих пів-країни.
• Спостереження: Якщо у відвідувача просять заплатити за фотографію, то варто замислитись, чи є сенс взагалі заходити. Частіше всього, там і дивитись нічого, не говорячи про фотографію.
• О дев'ятій-десятій вечора країна вимирає. Об 11-12 годі й побачити світло в квартирах. Я вже не кажу про першу ночі :) З іншого боку, лише раз бачили гопників у Ружанах, правильних таких: пили пиво, були в дим п'яні, кричали на всю вулицю матом. А загалом там тихо і спокійно.

А тим часом проект Ular провів знаковий, на мій погляд, захід: True GAME: Писец пришел. Це була пост-апокаліптична гра з елементами квесту, страйкболу та виживання в лісах Коростенського району на закинутих військових базах колишньої ракетної дивізії. Майже не доглянуті ліси з поодинокими "чорними" вирубками, вщенть розтрощені залишки військових будівель, з котрих вивезено все металеве і навіть фундаментні блоки витягнуто тракторами, розбиті військові "бетонки", майже повна відсутність місцевого населення і на диво підходяща погода: дрібна мряка на протязі двох діб гри - все створило неабияку атмосферу справжнього кінця людської цивілізації. Гравці на диво швидко вжилися в надані їм легенди і працювали, що називається, від душі. Справжні збройні конфлікти, мародерство, великодушність і зрада - все на квадратному кілометрі площі, серед двох десятків живих людей початку XXI століття.

А все почалось як пілотний проект під комерційну гру. Були залучені декілька друзів для допомоги, написані легенди чотирьох різних команд, одна загальна ідея всієї гри, квести для кожної команди. Був відзнятий рекламний кліп до гри... Якось, на диво серйозно ми взялись до діла :)

За зва тижні до дійства ми з Мефами виїхали на розвідку місцевості і прикинули таку-сяку карту, розвідали кілька ничок для артефактів. Правда, на практиці третина гри переписувалася все одно за кілька годин до старту :)

В результаті маємо гору цікавих фотографій, ще більшу гору позитивних емоції, а гравцям ще кілька днів снилася військова база, дрібний дощик і озброєні люди. Меф ще два дні відповідав "Благословен будь!" зустрічним людям, не відійшовши від ролі отця Мефусаіла :)

Крім того, коростенська природа не дозволила так просто нею скористатися. З п'яти присутніх на грі машин 4 втратили здатність пересуватися на деякий час. Пошкодження двигуна у Бєса, пробитий через отвір в силовому бампері радіатор "танка супроводу" - Фроськи, проблеми з запалюванням на машині Джозефа і порваний ремінь з пошкодженням корпуса термостата у Батла. На щастя, до Києва дісталися всі, хто того хотів, хоч для цього і довелося застосувати військову хитрість, пройти квест "знайди запчастини о 20 годині неділі в Коростені", а декому і викликати евакуатор на 190 кілометр Варшавки.

В принципі, я повністю задоволений. Цей напрямок можна розвивати, потенціалу в нас вистачить.

Фак, за всю гру жодного разу не вистрілив в людину і навіть не кинув в неї гранату :)

От ніяк не можу зрозуміти, чому писаки сабжа так сильно не люблять всілякі php-cgi чи php-fcgi. Ставте всі mod_php і буде щастя. А те, що файли потім фіг зміниш по ftp чи ssh, окрім випадків, коли на них повний доступ дати - то фігня. Те, що у людей буває open_basedir - також не гребе. На всі питання "як зробити" відповідь одна - "міняйте хостера". Просто писець, теж мені, сер'йозна контора. Я, звичайно, розумію, що всі хочуть гребти гроші лопатою і при цьому нічого не робити, але ж треба і інших поважати, хоч трошки.

Доречі, не дивлячись на тексти служби підтримки, bitrix працює с php-cgi, як і з fcgi. Кажуть, десь авторизація може підкачати, але купа юзерів його використовує і не жаліється. Проте, сказати "міняйте хостера" завжди легше, аніж дійсно вирішити проблему.

Доречі No2, в такому зверхньому ставленні раніше були помічені mail.ru: на листи на postmaster@ вони видавали bounce, на листи в веб-форму - відписки типу, як їм переслати звіт про помилку з Outlook чи ще якогось гівна, причому, відписка посилалась навіть без читання листа, в якому вже був звіт.

...А ще раніше був hotmail, що банив сервери за спроби перевірки існування користувачів. Воно було б нормальним, аби був нормальний спосіб обійти ту перевірку, а спосіб був глибоко закопаний на сайті, а на виду тільки "ось вам за гроші".

Ех, куди не кину оком стомленим - кругом фігня, скрізь остолопи. Майже (c) Лесь.

Нарешті і в мене дійшли руки оновити операційну систему сервера. Основним, що заважало, був перехід на php-5.3, з яким могли не працювати кілька сайтів. Перевірено, все працює, навіть дещо швидше, аніж на php-5.2, не дивлячись на глибокі зміни в коді самого інтерпретатора. Крім того, з оновленням я знову відмовився від підтримки mod_php, навіть для внутрішніх потреб сервера. Занадто воно тяжко стало з новою системою.

Заодно, цим самим постом, протестую роботу nonoblogger :)

Дірці в phpMyAdmin уже більше півроку. Чорті-коли оновились пакети в репах всіх дістрів лінуха, та й фря порти оновила давно. І от, на вихідних чергова серія репортів про зламані юзерські тази. І все через те, що оновляти ПЗ серверів ніхто не збирається: всім до лампочки ота ваша безпека. І тільки як добрий abuse напише, що зараз закриє нафіг сервер, щоб паролі не підбирав, власник починає шевелити булками і шукати собі адміна. А часто просто забиває на повідомлення. Підніме крик про "явамплачупіввідрагрошей", коли доступ прикрию.

О, Даніє нещасна...